Скажу одразу, що до цього випадку я ні в що містично-езотеричне не вірила. Усі ці історії про ворожок, провісників чи карму здавалися мені вигадками нервових панянок і малоосвічених бабусь. Але після тієї зустрічі твердість мого скепсису сильно похитнулася.
Сталося так, що мене відправили вкотре у командирів. Неважливо, куди саме, суть у тому, що їхати треба було поїздом усю ніч. Разом зі мною відправили ще одного нашого співробітника, до того ж усе це було зроблено в терміновому порядку, ми навіть підготуватися не встигли.
Я притоптала на станцію, а квитків немає. Тільки в загальний вагон, у якому були тільки сидячі місця. Зараз таких поїздів, напевно, вже немає. А справа була в 90-ті роки минулого століття. Загальний вагон — випробування не для людей зі слабкими нервами, але нам з Ігорем, так звали мого колегу, пощастило. У купе з нами було двоє попутників — літня повна жінка, яка їхала в гості до онука, і злегка підпилий і дуже балакучий дядечко років сорока. З тих, хто вважає себе фахівцем з усіх питань, У вагоні було душно, перегар, що виходив від мужичка, свіжості повітрю не додавав, а тут ще тітка, тільки-но поїзд рушив, почала діставати свої дорожні припаси: котлетки з часником, салатики із зеленою цибулькою. Колега мій зблід, каже: – Поліно, я вийду в тамбур ненадовго… Повернувся він через пів години, розповідає»
Стою я в тамбурі, вітерець у щілини продуває, колеса стукають. Тут відчиняються двері в перехід в інший вагон, і входить циганка. Зупинилася, сигарету дістала. Я її прошу: «Не паліть, будь ласка. У мене астма, не виношу диму. Вона зміряла мене поглядом, хмикнула. Але сигарету сховала.
Ти ввічливий, поважаєш навіть циганку. Давай поворожу. Не бійся, грошей мені твоїх не треба. Я посміявся.
Сім’я в тебе хороша, дружина кохана і двоє хлопчаків. Здоров’я тобі вистачить дожити до глибокої старості, онуків поняньчити. Але берегтися треба. Дороги остерігайся, може трапитися біда. І тоді життя твоє обірветься раніше терміну. Першою постраждає голова, потім кров заллє все всередині тебе…, Якщо цього з тобою не станеться, то жити тобі ще довго.
І ти в це віриш. Здивувалася я.
Ні, звісно, поморщившись, відповів Ігор, — це казочки все для дуже наївних. Ворожки й чаклуни? Ні вже, заберіть…
Шахраї вони та злодюги, — вліз у нашу розмову напідпитку мужик, — Не встигнеш оком кліпнути, як обдурять і грошенята витрясуть.
А ось моїй сусідці циганка всю правду сказала, — тітка з котлетами прикінчила свої запаси та теж долучилася до розмови, — У неї донька на бухгалтера вивчилася, роботу хорошу знайшла. Зарплату платили регулярно. А то йде додому якось, а назустріч циганка з дитиною. Пристала: «Дай копієчку дитині на булочку, а я тобі всю правду скажу, що було і що буде». А дівчисько візьми та й пішло жебрачити відомим маршрутом. Та відійшла трохи далі й крикнула: «Ти за ту копійку, що моїй дитині пожаліла, пів життя в тюрмі проведеш»
Вгадала? – хмикнув мужик.
Тітка засопіла невдоволено, потім вимовила вагомо.
Вгадала. Підставив дівчину добре, на неї розтрату повісив. Три роки відсиділа. Але не це страшно, а те, що з головою в неї погано стало. Вдома сидить, нікуди не ходить. Заклинання всякі захисні бормоче. Циганок не можна ображати, добром це не скінчиться.
І ось на наступній станції провідниця завела в купе молоду циганку, коротко буркнувши нам, що на наступній станції та зійде. Я запитала в Ігоря тихо: «Вона?», але він хитнув головою: “Ні”. Я внутрішньо поїжилася, табір тут цілий чи що?
Циганка нікого не чіпала, сіла на полицю і прикрила очі, збираючись подрімати. Але таке сусідство дуже не сподобалося захмелілому дядькові, який почав наїжджати на жінку.
Причепився, мовляв, звідки в циган стільки золота, якщо вони не працюють, а тільки жебракують, називав їх злодіями, шахраями та кричав усілякі гидоти. Колезі моєму, та й усім нам цей шабаш набрид, ми стали мужика заспокоювати, але не тут то було. Зрештою, мужик попросив йому поворожити, тоді він відчепиться. Жінка, яка досі мовчала, відповіла: – А тобі ворожити нема про що, Ти вже помер.
Він очі витріщив, та так і завмер. І ні слова більше не вимовив. А циганка посміхнулася літній жінці та сказала, що онук її вже зачекався. І все в нього буде добре, нехай не хвилюється. Після чого встала і пішла на вихід, поїзд уже підходив до станції. У дверях циганка раптом обернулася _ до мене і промовила: _ – Не вір тому, хто дає багато обіцянок. І вийшла. Чоловік через якийсь час теж вийшов, і його довго не було. Потім прийшли провідниця і міліціонером і забрали його речі. А на запитання, що з ним, провідниця відповіла, що наш сусід по купе помер — трапилося щось із серцем, Ми так і обімліли. Через деякий час я розлучилася з тим, кого вважала чоловіком своєї мрії, Він виявився одруженим брехуном…
Ігор потрапив в аварію, на щастя, він залишився живий, але одужував дуже довго. Про долю тітки її онука мені нічого не відомо…
