У ресторанному бізнесі, як і в будь-якій сфері, часто виникають непорозуміння та конфлікти між співробітниками. Та чи завжди ми здатні зрозуміти корені проблеми та прийти до примирення? Історія, що сталася в одному з ресторанів, демонструє, як люди, які здавалося б не мають нічого спільного, можуть згуртуватися завдяки простій людяності.
Валентина Степанівна, нова посудомийниця у ресторані, здивувала колектив своїм незвичним поводженням. Щодня вона ретельно прибирала і миття посуду виконувала бездоганно. Але найбільше увагу привертали сумки, які Валентина Степанівна регулярно виносила з ресторану — у них були залишки їжі. Спочатку офіціантки жартома підколювали її, мовляв, “баба Валь, не надірвися там з усіма цими об’їдками”. Однак незабаром їхні жарти переросли у справжнє занепокоєння щодо репутації закладу.
Світлана, одна з офіціанток, вирішила особисто звернутися до адміністратора Андрія Павловича. Вона аргументувала свою стурбованість тим, що Валентина Степанівна, можливо, живе в злиднях, а тримання посуду в таких умовах неприпустимо.
Однак Андрій Павлович несподівано заступився за Валентину Степанівну. Він пояснив, що у неї всі необхідні документи, вона завжди охайна, а про те, кого вона годує цими залишками, ніхто не знає. Мало того, він зауважив, що якби Світлана виконувала свої обов’язки так само сумлінно, як Валентина Степанівна, їй рівних не знайшлося б.
Світлана була вкрай збентежена таким ставленням адміністратора. Згодом вона поділилася своїми переживаннями з подругою Рітою. З’ясувалося, що Світлана у дитинстві сама змушена була вдаватися до таких викрутасів, аби вижити. Тому зараз вона вкрай негативно реагує на подібні ситуації. Рита зрозуміла, що подруга страждає, і почала її підтримувати.
Коли господар ресторану, Іван Ігорович, повернувся з відрядження, Світлана спробувала поскаржитися йому на Валентину Степанівну, сподіваючись, що той її звільнить. Проте Іван Ігорович, побачивши Валентину Степанівну, несподівано кинувся її обіймати. Виявилося, що вони були знайомі ще з воєнних часів і завдячують один одному життям. Спогади про ті події змусили Івана Ігоровича наполягати, щоб Валентина Степанівна більше не займалася важкою фізичною працею, а отримувала гідну винагороду.
Світлана була приголомшена таким поворотом подій. Її план завоювати прихильність господаря за рахунок доносу провалився. До того, їй самій довелося допомагати на посудомийній. Ця ситуація стала для неї справжнім емоційним випробуванням, під час якого вона зрештою зізналася, що в дитинстві їй самій доводилося голодувати та збирати об’їдки. Колеги, особливо Андрій Павлович, дуже співчували їй і намагалися підтримати.
Згодом Світлана погодилася на запрошення Андрія Павловича відпочити разом на турбазі. Цей відпочинок допоміг їй переглянути свої погляди та ставлення до колег. Вона усвідомила, що не варто судити людей поверхнево, а треба спробувати зрозуміти їхні переживання та обставини життя. Після цього Світлана навіть подружилася з Валентиною Степанівною і навіть запросила її на своє весілля з Андрієм Павловичем.
