Життя в однокімнатній квартирі таїть у собі небезпеки, про які ми часом не замислюємося. Погляньмо, чому психологи вважають невдалим рішення оселитися в такому житлі
Дедалі більше людей із середнім рівнем достатку воліють жити в невеликих квартирах. “Однушки” і студії можна купити порівняно недорого, і за комунальні послуги доведеться платити менше. А комфорт — ну що ж, ним можна пожертвувати, головне, щоб було своє житло. Так міркує багато хто. І навіть не підозрюють, на що прирікають себе і своїх близьких.
Психологічний дискомфорт
Перебуваючи постійно в тісноті “однушки”, не маючи можливості просто вільно пройтися кімнатою, людина рано чи пізно починає відчувати апатію та нервозність. Адже житлоплощу зазвичай заставлено меблями, людині властиво “обростати” речами, картинами, книжками… Мало-помалу речі заповнюють більшу частину простору. Для життя залишається мінімальна площа.
Багатьом починає здаватися, що вони живуть у клітці, їм не вистачає повітря. Можуть початися навіть панічні атаки, розвинутися депресія. Мешканець такої квартири, розуміючи, що навряд чи зможе найближчим часом переїхати в більш просторе житло, відчуває розчарування і втрачає інтерес до самого життя.
Дітям ще важче
Ще важче переносять тісний простір діти. Якщо їм доводиться рости в “однушці” разом із батьками, у них немає особистого простору, вони змушені постійно перебувати на виду. А потреба у власному “куточку” є у кожного. Навіть маленькій дитині необхідно час від часу усамітнюватися — недарма діти так люблять споруджувати “курені” під столом, ховаючись за ковдрами. Так вони відчувають свою захищеність, безпеку.
Надалі дитина, позбавлена особистого простору, може зазнавати труднощів у спілкуванні з однолітками та в навчанні. Їй буде складніше зосередитися. Навіть двоє дорослих людей, які живуть в одній кімнаті, час від часу можуть відчувати роздратування і гостре бажання побути на самоті.
Часті хвороби
Не варто забувати та про суто фізичний аспект: у тісному приміщенні швидше поширюються інфекції, і люди частіше заражаються хворобами. Адже у них немає можливості дистанціюватися від хворого члена сім’ї, він змушений дихати тим самим повітрям.
Згідно з результатами проведеного вченими експерименту, діти, які мешкають в “однушках” із батьками, хворіють удвічі частіше за тих, кому пощастило рости в просторих квартирах.
А взагалі, на думку експертів, норма площі для проживання однієї людини – 14 квадратних метрів. Якщо ж вона живе не сама, то на кожного члена сім’ї має припадати, як мінімум, дев’ять квадратних метрів. Тоді в кожного буде можливість хоча б іноді побути наодинці із самим собою.
