Роль Шурика в комедіях Гайдая стала для артиста Олександра Дем’яненка і подарунком долі, і фатальним прокляттям.
З брюнета став блондином
Режисер Леонід Гайдай вибрав Олександра Дем’яненка на роль кумедного тюхтія-студента з безлічі претендентів. Розповідають, що кастинг проходив навіть Євген Петросян — на той час артист-початківець. До речі, головного героя мали звати Едіком, але потім Гайдая змінив ім’я на Шурика. Темне волосся Дем’яненка освітлювали жахливою фарбою — йому довелося витерпіти печіння, свербіж і біль, шкіра голови в результаті сильно постраждала.
Але всі муки були не марними. Фільм “Операція “И” та інші пригоди Шурика” вийшов таким успішним, що вирішено було знімати продовження – “Кавказьку полонянку”. Багато глядачів були впевнені: артист, який грає головну роль, і в житті точно такий самий, як його герой, — смішний, добродушний, наївний і трохи безглуздий простак.
Замкнутий характер
До Дем’яненка раз у раз підходили на вулиці. Нахабно чіплялися: “Шурику, підемо вип’ємо!” Він приходив у сказ. Спочатку намагався відмовляти ввічливо, але потім не витримував: “Ідіть ви… до Шурика! Я — Олександр Сергійович!”
На знімання у Гайдая артист тримався осібно. Замкнутий, нетовариський, він не міг запросто подружитися з колегами. Вони йому просто не подобалися: Олексій Смирнов, його партнер по епізоду “Напарник”, здавався грубуватим і “некерованим”, а Євген Моргунов, як вважав Дем’яненко, поводився зарозуміло. Що ж стосується Нікуліна і Віцина, то між ними та Олександром-Шуриком була занадто велика різниця у віці.
Туга і розчарування
Роль Шурика стала для нього по-справжньому зірковою. Його впізнала і полюбила вся країна. Але ця ж роль закрила перед ним усі інші двері. Образ безглуздого недотепи зробив його своїм бранцем. Режисери не могли знімати його в серйозних ролях: глядачі однаково бачили б на екрані Шурика і починали б сміятися з його появи. Непотрібність у професії пригнічувала Олександра Сергійовича. Розповідали, що він почав випивати, щоб заглушити тугу і розчарування. Йому довелося піти з Театру комедії — все частіше підводило серце.
Потім артист постарався взяти себе в руки та повернувся до роботи. Озвучував іноземних акторів, грав в антрепризах. Але його, як і раніше, мучила свідомість, що для глядачів він — тільки Шурик. Адже він зіграв серйозні глибокі ролі в інших фільмах – “Угрюм-ріка “, “Мій добрий тато “, “Мир вхідному “… Але їх давно забули, а Шурика пам’ятали.
“Полуничка”
Дем’яненко дуже сумував за роботою в кіно. І, коли його запросили в один із перших вітчизняних серіалів – “Кафе “Полуничка” – він одразу погодився. Але жодної радості ця робота йому не принесла. Його колеги називали серіал “вульгарщиною” і висловлювали своє презирство та здивування. Дем’яненко був пригнічений таким ставленням, тим паче, що й сам розумів: “Полуничка” – низькопробний ситком, брати участь у якому негідно справжньому артисту.
До всіх цих невдач додалися проблеми з очима. Почалося відшарування сітківки, Дем’яненко майже осліп. Після другого інфаркту знаменитого артиста на стало — він помер 22 серпня 1999 року, у віці 62 років, так і залишившись для більшості глядачів “Шуриком”.
